Возникновение и система развития права Канады

Стисло описати дану систему досить важко через те, що Канада є федерацією, де законодавча, виконавча та судова влади розподілені між федеральним урядом та десятьма урядами провінцій [1] . До того ж, два територіальні уряди – Юкону та території Норсвест, мають обмежені повноваження.

Канада входить до складу співдружності, яку очолює Великобританія. За формою правління Канада – конституційна монархія. До того ж, своєрідність сучасної правової системи Канади в значній мірі пояснюється її історичним розвитком та національним складом населення.

Територія майбутньої Канади в XVI-XVIII століттях заповнювалась переселенцями спочатку з Франції, а згодом з Англії, які несли із собою правові норми та звичаї своїх країн. Всі ці чинники і обумовили своєрідність правової системи Канади, про що мова піде в наступних розділах даної роботи. Розділ 1. Джерела права Канади Для того, щоб почати досліджувати будь-яку правову систему необхідно в загальному вигляді дати визначення, що таке право. Це питання хвилювало юристів та філософів різних часів. Право асоціюється у людини з такими поняттями, як закон та справедливість. Ми говоримо про право як про так звану “домовленість”, за якою кожна особа в суспільстві може сподіватись, що будь-яка інша особа буде діяти в межах існуючого права. Але, що конкретно люди розуміють під поняттям “право”? Просто кажучи, право – це система правил (норм), які регулюють поведінку людей в суспільстві. Ці правила встановлюються державою та забезпечуються її примусовою силою. Але для того, щоб держава могла регулювати поведінку людей в суспільстві за допомогою правових норм необхідно, щоб люди знали ці норми, тобто вони повинні закріплюватись в певних загальновідомих законодавчих актах, які і отримали назву джерел права. 1. Джерела права Стародавнього Світу Однією з найдавніших пам’яток права є Закони царя Хаммурапі 1 , які нараховували близько 300 статей. Ці статті за наказом Хаммурапі було витесано на кам’яних колонах, які розташовувались у публічних місцях, таким чином забезпечувався принцип загальновідомості норм права. Іншою паміяткою джерел права давнини є Закони Мойсея (приблизно 1400 р. до н. е.). Вони викладені в перших п’яти книгах Старого Завіту і називаються Торою, що означає “закон” або “керівництво”. Ця книга викладає історію сорокарічного блукання Мойсея зі своїм плем’ям з Єгипту через пустелю Синай у Святу Землю.

Десять заповідей і досі посідають чільне місце у двох найдавніших релігіях: іудаїзмі та християнстві. Таким чином, Закони Мойсея стали основою для формування багатьох правових систем світу, в тому числі і канадської. Іншою пам’яткою джерел права давнини є Римські закони, найдавнішими з яких є Закони XII Таблиць, що були написані між 451 та 449 р. до н. е. радою десяти старійшин, що обирались для управління Римською державою.

Другим видатним зібранням римського права стала Кодифікація Юстініана 1 . Римський імператор своєю кодифікацією намагався ліквідувати корупцію та зробити правосуддя таким, яке б було доступним кожному, для чого створив комісію, що займалась впорядкуванням існуючого законодавства. Налідком проведеної кодифікації стали чотири книги: 1) перша книга складалась з так званих “імператорських конституцій” або едиктів; 2) друга – з рішень видатних римських юристів (вона носила назву Дігести Юстініана); 3) третя книга містила інституції, що виступали навчальними посібниками для студентів правників; 4) четверта книга – Новели або “нові закони” – складалась із нових законів, які власне і були запроваджені самим Юстініаном.

Система права, що склалась в Римській імперії, розповсюджувалась на ті частини Європи, які були завойовані Римом. Як наслідок, правові системи всіх європейських держав, включаючи Францію та Англію, базуються на інститутах Римського права. Право Франції та Англії згадується окремо через те, що ці дві правові системи є основою побудови Канадського права. 2. Розвиток законодавства в Канаді В 1763 р., після тривалогго англо-французського суперництва, яке часто призводило до озброєних сутичок, Канада стала британською колонією, на яку розповсюджувались англійські закони. Але, на території провінції Квебек, щоб привернути на свій бік населення завойованої території, британський уряд надав ряд пільг, серед яких – можливість залишити свою систему цивільного законодавства. а) законодавство Великобританії Оскільки канадська правова спадщина щільно пов’язана з історією Англії, розглянемо процес утворення англійської правової системи. У середині І століття Британські острови були завойовані римлянами, що принесли з собою систему римського права, але на початку V ст. римські легіони були відізвані, щоб захищати Рим від завойовників. З цього часу на острови посилюються напади англо-саксонських племен, серед яких починають точитись міжусобні війни. Лише за часів короля Альфреда Великого відбувається більш-менш вдала спроба об’єднати країну. Він був і першим правителем, якому вдалося кодифікувати законодавство, яке на той час складалось з: 1) традиційного Германського права, встановленого англо-саксонськими племенами за часів їх вторгнення; 2) Римского права, нав’язаного завойовниками місцевому населенню; 3) права, що запроваджувалось різними королями. Таким чином, англійське право являло собою неймовіцрний комплекс неписаних законів. В 1066 році Британію було завойовано знов, на цей раз норманами, які на чолі з Вільгельмом Завойовником прийшли з території сучасної Франції та принесли з собою нову систему землеволодіння, яка відома в історії як феодалізм. Вільгельмом Завойовником було кодифіковано церковне (канонічне) право, оскільки церква на той час була повновладною політичною силою. Також, крім феодальних (місцевих) судів – Судів Загальних Тяжб, які розглядали незначні цивільні справи, – ним було запроваджено систему Судів Королівсткої Лави. Це були суди, де судочинство відбувалось за допомогою присяжних (а не за допомогою тортур та катувань, як під час так званого “Божого суду”) і, які розглядали більш важливі кримінальні справи та були першою ланкою апеляційних судів. Третя ланка судової системи складалась з Суду Скарбниці, який розглядав справи з питань оподаткування та справи за участю короля.

Четвертою ланкою судової системи був Суд Справедливості, який розглядав апеляції, що надходили з першої ланки апеляційних судів – Судів Королівсткої Лави.

Загальне право в окресленому вигляді проіснувало декілька століть. За часів правління сина Генріха ІІ, короля Джона, сталася значна подія, що вплинула на подальший розвиток правової системи Англії. Справа в тому, що воля короля як володаря та власника земель була важливішою за будь-який закон, тобто вона і була найвищім законом. Але найбільш впливові шари суспільства – духовенство та дворянство – змусили короля Джона підписати в 1215 році Велику Хартію Вольностей, яка закріплювала права лордів, духовенства, інших верств населення та запроваджувала принцип верховенства права. За цією Хартією Парламент ставав носієм законодавчої влади. Підписання даного документу стало важливим чинником у розвитку англійського права, оскільки призвело до того, що під кінець ХІІІ ст. в Англії виникла парламентська монархія. В системі судових прецедентів розрізняють норми загального права, що почало формуватись ще в ХІ ст. і нині відіграє основну роль або доповнює законодавство в різних сферах правового регулювання, та норми так званого права справедливості. Таким чином, ми бачимо, що основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення вищих судів, що мають обов’язкову силу для них самих та судів нижчої інстанції. Як і в усіх британських колоніях, в Канаді було встановлено систему англійського загального права, за якою рішення судів вищого рангу, не лише місцевих, але й британських, мають обов’язкову силу, тобто є джерелами права поряд із нормами, що приймаються парламентом. Більш того в Канаді застосовуються і норми так званого “права справедливості”, яке утворилось рішеннями Суду канцлера в Лондоні в XV-XIX ст. ст. та діяло паралельно з нормами загального права. Після скасування Суду канцлера під час судової реформи 1873-1875 рр. ці норми увійшли до системи норм загального права. Рішення канадських судів протягом тривалого часу підлягали оскарженню до Судового комітету Таємної ради в Лондоні. Цю практику було скасовано в 1933 році по кримінальним справам, а в 1949 році – по цивільним. Однак раніше прийняті рішення англійських судів, що тлумачили канадські та англійські закони, а також норми загального права, як і раніше мають в Канаді обов’язкову силу. На сьогоднішній день вирішальна роль у забезпеченні єдиної системи загального права належить Верховному суду Канади. В свою чергу, рішення вищіх судів провінцій є обов’язковими для судів нижчих інстанцій. б) законодавство Франції На відміну від всієї території Канади, цивільне та торгівельне право провінції Квебек має суттєві особливості. Французькі закони та правові звичаї застосовувались тут аж до 1866 року, коли було прийнято Цивільний кодекс провінції Квебек (француцьською та англійською мовами). Цей кодекс повторював структуру Цивільного кодексу Франції 1804 року В регулюванні деяких правових інститутів Цивільний Кодекс 1866 року орієнтований не стільки на Кодекс Наполеона, скільки на французьське право кінця XVIII ст., що було успадковане нащадками французьських колоністів. Цивільний Кодекс 1866 року з рядом змін діє в провінції і нині. Розділ 2. Законотворення в Канаді Як уже зазначолось вище, законодавча влада в Канаді довгий час належала британському парламенту: колоніальна влада лише видавала прийняті метрополією закони. З 1867 року, коли Канада отримала статус домініона, стала набувати самостійного значення система власних законодавчих актів, що приймались канадською владою.

Повноваження останніх значно розширились з прийняттям Вестмінстерського Статуту 1931 року Однак лише з прийняттям Конституційнного закону 1982 року, який остаточно закріпив суверенітет країни, було встановлено, що жоден нормативно-правовий акт британського парламента не буде мати юридичної сили в Канаді. Федеративний устрій країни визначає розмежування законодавчої компетенції між парламентом країни та законодавчими зборами провінцій. У виключній федеральній компетенції знаходиться 27 питань, серед яких: - регулювання економіки, - регулювання торгівлі та мореплавства, - питання грошового обігу та діяльності банків, - питання патентного та авторського права, - питання шлюбу та розлучень, - питання кримінального права та кримінального процесу, тощо. До компетенції муніципальної влади належить вирішення питань, що стосуються податків на потреби провінцій, питання освіти та виховання, цивільного процесу, а також питання відправлення правосуддя по кримінальних справах в провінціях. Судом вищої інстанції є Верховний суд Канади, який було утворено в 1875 році. Він складається з дев’яти суддів (троє з яких повинні представляти Квебек), що довічно призначаються генерал-губернатором. Суд розглядає скарги на рішення по цивільним та кримінальним справам, що винесені вищіми судовими інстанціями провінцій та федеральним судом, та приймає по них остаточне рішення.

Федеральний суд Канади було утворено в 1970 р. Він складається з двох відділень: - перше відділення (13 суддів), - апеляційне відділення (9 суддів). Федеральний суд очолюють голова та його заступники. Весь склад суду довічно призначається генерал-губернатором. Це єдиний суд в Канаді, діяльність якого обмежено лише застосуванням федеральних законів. Всі інші суди (Верховні суди десяти провінцій, суди графств або округів, та суди по окремим категоріям справ) застосовують як федеральні закони, так і закони провінцій.

Такими чином, ми стисло описали історію формування правової системи Канади.